Стрічка
Тиждень до виборів був проголошений жовтогарячим тижнем, який згодом переріс в жовтогарячий листопад.
І наш герой взнавши про це приймав участь в розвішуванні жовтогарячих стрічок по місті і сам носив на куртці звичайну поліетиленову стрічку помаранчевого кольору. Бачивши стрічку деякі люди робили вигляд, що зовсім її не бачать, дехто з якимось острахом відводили очі, дехто коментував з точки зору банальної ерудиції. А ще були такі люди які запитували, чи не боїться він її носити. І саме цікаве що запитували це в тому регіоні, де згодом за Народного проголосувало більше 90%! Настільки люди боялися визнати, один перед одним, за кого вони.


Одного разу побачивши в нашого героя помаранчеву стрічку його зупинив далеко не молодий чоловік, із “пожованим” часом обличчям, і лякливо озирнувшись довкола, запитав вже знайоме:
— А ти небоїшся носити цю стрічку.
— А кого, чи чого я маю боятися? Вас?
— Ні чого нас боятися ми також за народного, правда у свому селі ми боїмося про це говорити вслух. Нам погрожують звільненням, кажуть, що не будуть давати зарплату і таке інше. А по одному із телеканалів таких як ти із стрічками в деяких містах ловлять і з ноги між очі, — не дуже приємна грудка (“комок”) підкралася в нашого героя до горла і там заклякла.
— А чому ви за Народного?
— Діло в тому що я сидів два рази в «містях не надто віддалених» і знаю що це таке, і не хочу щоб дві моїх доньки жили в країні в якій кермує людина, яка разом зі мною сиділа в малолєтцтві на нарах.
Не знаю за що мотав термін той чоловік, але на вигляд, скоріше всього перший раз “по малолітці” вкравши велосипед біля магазину, а другий за декілька флакончиків одеколону “Русский лес”, вкраденого в тому ж магазині.
Яма інформації